У пастці - Страница 30

— Так, — відповів я.

— Може, тоді зустрінемось і вип'ємо? Ви мені розкажете про бідолашного Дональда і Регіну, а я перекажу для нього потрібну інформацію.

Я сказав, що це було б добре, і він докладно пояснив, де й коли його можна знайти.

— Там буде страшенна тіснява, — пояснював він. — Але якщо ви стоятимете там, де я вам сказав, ми обов'язково зустрінемось.

Місце, яке він описав, було на людях і відкрите. Сподіваюсь, що тільки він мене там побачить.

— Я буду там, — відповів я.

Розділ восьмий

Наступного ранку о восьмій подзвонив Джік.

— Заходь у кав'ярню на сніданок.

— Гаразд.

Я спустився ліфтом і через фойє пройшов до невеличкого ресторану для мешканців готелю. Джік у темних окулярах сидів за столом одинцем і саме краяв яєчню.

— Зараз тобі принесуть каву, — сказав він. — А решту принеси собі з того буфету. — Він показав головою на широкий заставлений стіл, оздоблений свіжоблакитним і прикрозеленим орнаментом. — Як справи?

— Несподівані повороти.

Він скривився.

— Недолюдок.

— Як очі?

Він з удаваною театральністю протер скельця і подався вперед, щоб я міг краще роздивитись. Вони були ще червоні й запалені, але вже явно пішло на одужання.

— Сера заспокоїлась? — запитав я.

— Вона кепсько себе почуває.

— О?

— Хтозна, — сказав він. — Сподіваюсь, що ні. Я ще не хочу дитини. Та й вона завжди вчасно похоплюється.

— Вона гарна дівчина, — сказав я.

Він крадькома зиркнув на мене.

— Вона каже, що особисто проти тебе нічого не має.

— Але… — продовжив я.

Він похитав головою.

— Синдром курки.

— Ти ж, здається, на курча не схожий.

Він поклав ніж і виделку.

— Я теж так думаю. Я сказав їй, щоб не журилася, швидше кінчала з цими вибриками і змирилася з тим, що вийшла вона не за тюхтія.

— А що вона на те?

Він криво всміхнувся.

— Я її спробував переконати уночі в ліжку.

Чомусь я раптом подумав про те, наскільки щасливе їхнє статеве життя. Колись кілька дівчат, які прихилились до мене, годинами чекаючи у помешканні, прийде чи не прийде Джік, казали, що його любов залежала від настрою — він швидко збуджується і швидка вистигає. «Тільки десь собака загавкає, і вже край». Дозволю собі зауважити, що з того часу мало що перемінилося.

— У кожному разі, — сказав він, — у нас же є машина. Було б дуже нерозумно, якби ти не поїхав з нами на перегони.

— А Сера… — обережно поцікавився я, — не буде сердитися?

— Вона каже, що ні.

Я прийняв цю пропозицію й зітхнув про себе. Схоже, що відтепер він і найменшого кроку не ступить без Сериної згоди. Невже завжди буває так, коли одружуються чоловіки з найнестримнішим темпераментом? Шлюбне щастя ловило в свої тенета орлів.

— Куди тебе понесло учора ввечері? — запитав він.

— До печери Алладіна, — відповів я. — Скарбів донесхочу, але мені пощастило уникнути киплячої олії.

Я переповів йому про галерею, Маннінгза і моє короткочасне ув'язнення. При цьому висловив свою думку про пограбування. Це йому сподобалося. Очі його весело спалахнули, і в ньому прокинулося знайоме збудження.

— Як ми це збираємося довести?. — запитав він.

Він похопився з цим «ми», тільки-но воно злетіло з язика. Джік жалісно розсміявся, і пожвавлення потроху розвіялось.

— Ну то як?

— Ще не знаю.

— Я хотів би тобі допомогти, — сказав він винувато.

Мені на думку спало з десяток уїдливих відповідей, проте я втримався. Це я йду не в ногу, а не вони. Голоси минулого не мають права ламати майбутнє.

— Ти робитимеш те, що сподобається Сері, — промовив я категорично: як наказ, а не приховану сатиру.

— Розкомандувався тут, сто чортів.

Ми закінчили снідати, по-дружньому намагаючися збудувати прийнятні нові стосунки на руїнах старих, обоє розуміючи, що ми робимо.

Коли ми згодом зустрілись у холі в умовлений для від'їзду час, було видно, що Сера теж дещо переглянула і вирішила контролювати власні емоції. Вона привітала мене, силувано всміхнувшись і простягши руку. Я легко потис їй руку і значуще поцілував у щічку. Вона це правильно зрозуміла.

Перемир'я досягнуто, умови погоджено, договір підписано. Посередник Джік стояв неподалік із самовдоволеним виглядом.

— Ви тільки погляньте на нього. — Він зробив жест у моєму напрямку. — Справжній біржовий маклер. Костюм, краватка, шкіряні туфлі. Якщо він не побережеться, то опиниться в Королівській академії.

Сера дивувалась:.

— Я гадала, що це почесно.

— Це ще невгадно, — сказав Джік, радісно чмихаючи. — Сяких-таких художників з відшліфованими манерами обирають після тридцяти. Майстрів з посередніми манерами — після сорока, майстрів без манер — після п'ятдесяти. Геніїв, які ламаного шеляга не дадуть за ці вибори, ігнорують доти, доки це можливо.

— При цьому Тодда ти зараховуєш до першої категорії, а себе — до останньої? — запитала Сера.

— Звичайно.

— Це можна зрозуміти, — сказав я. — Молодих майстрів не буває. Майстри завжди старі.

— Ради бога, — сказала Сера, — їдьмо на перегони.

Ми рушили, але їхали повільно, бо рух у цьому напрямку був величезний. Стоянка біля Флемінгтонського іподрому, куди ми приїхали, скидалась на місце масових пікніків, де між машинами юрмилися численні групи відпочивальників. Столи, стільці, скатертини, порцеляна, срібло, скло. Оптимістично порозставлювані парасолі від сонця, незважаючи на загрозливі дощові хмари. Багато веселощів, випивки і загального переконання — «Оце і є життя».